Всі примари, і душі ходять тихо уночі;
Тому обережно, ти поки тонем в темноті;
Мені серце розірви його вщент розтрощи;
Розкажи свої гріхи заберу увесь твій біль;
Куди б не ходив бачу твою тінь нав’язливі думки із глузду звели;
Якби ж тоді знав не попав би в капкан вирвався б із кайдан які на мені;
І день за днем,усе без змін тіні слів мов дим у склі;
Я шукав той причал, та так і не зміг бо маяк не світив коли я був в пітьмі;
Та твої фрази наче лід що тане в серці по мені;
Вже забули ким були, життя – лабіринт я знайшов у безодні, те що так хотів;
Тримай мої руки, цілуй мої губи поки ми удвох, я тону аж на дно;
Повернуся сюди, не втримаю розлуки бо мила твої тіні бачу на стінах;
Бо куди б не йшов, усюди твій слід лишила у пам’яті лиш образи;
І як не тікав, але так і не зміг бо твоя любов мов отрута в мені;
Всі примари, і душі ходять тихо уночі;
Тому обережно, ти поки тонем в темноті;
Мені серце розірви його вщент розтрощи;
Розкажи свої гріхи заберу увесь твій біль;
Голос твій в голові куча думок, але мовчи;
В цьому світі ми самі поки тонем в темноті;
А ця тиша, немов ніж мені в спину уструми;
Тіні бачу на стіні постаті у голові!
